Християнський сайт "Терноцвіт" - ПІД ВЕЛИВДЕНЬ

Християнський сайт "Терноцвіт"



Untitled
ПІД ВЕЛИКДЕНЬ
(уривки)

Страсті...

Бачу ґаздів, поважних, у святочному поранні, і ґаздинь, зажурених, мовби зроду-віку радості не знали; бачу хлопців з калаталами, такими голосними, як вони самі, і дівчат до весняних квіточок подібних, — всіх їх бачу очима душі.

Довгими шнурами тягнуться з села до церкви. Тихий вечір окутує їх тіями, а струмочки весняних вод глушать їх розмову. На деревах свіжі листки, в ровах лежать останки торішнього снігу. Дві крайності межують з собою, як звичайно в житті.

під великденьГазди дивляться, чи гарно сходить збіжжя, газдині говорять про розсаду, дівчата думають о гагілках.

Пахне свіжо зорана земля, з діброви повіває вітер, а далеко десь, крізь хмари, чути радісний крик птахів — вітають рідну землю. Визирає копуляста церква і моргає ясно освітленими вікнами, ніби кличе своїх вірних до себе.

Страсті...

Чую дрижучий голос старого панотця, як з полинялих листів читає страсті Христові, чую зітхання мужчин, жінок, дітей, ніби це не євангельські слова западають в їх душі, а каміння летить у криницю болю. Здається, цей біль розсадить стіни церкви.

Мигтять свічки в мозолистих руках, ніби спомин червоних пожеж, довкола церкви стають пригадати Христового терпіння — Пилат, і Петро, і Юда. Вони лозою січуть його тіло, а товпа реве. Розіпни! Розіпни! То чого ж вони всі не такі, як на образах малюють, а ніби нинішні, ніби кожен їх бачив, і не одного, а багато, багато! Багато Юдів, багато книжників і фарисеїв, розбійників і воїнів жорстоких. Багато, багато, багато!

А на цвинтарі дерева дух у собі примкнули, бояться, щоб котрого з них посіпаки царські не зрубали на хрест, або на копіє, котрим пробито бік Христа.

Тихо, лиш панотець дрижучим голосом читає, лиш народ зітхає глибоко, лиш далеко десь кигикають, вертаючи з чужини, птахи...

***

Тямлю, як малим хлопцем біг я у живний четвер під дзвіницю, де парубки розкладали вогонь.

За мною бігла моя тінь, а з корчів вискакували страхи.

Я дрожав, не знаю, чи від холоду весняного, чи від зворушливих настроїв. Тямлю, як високо знімалися кучеряві клуби диму, як вилися червоні гадюки вогню, як кривавий блиск обминав дубовий паркан.

Нині димами окутаний весь край і весь він в огні, весь у багряниці муки... Страсті...

Парубки зносили з усіх сторін хто ворота, хто голови з розбитих коліс, хто порохняві колоди з-під війтової комори; зносили і метали в жар.

Не ватру, а костер розпалили вороги наші на нашій прадідній землі, і метали в огонь не порохняві колоди, а здорове добро, живих людей...

***

Вогонь тріщить, полум’я сичить, як гадюка, ніби жалується, що не дають йому зжерти самого себе до останка.

"Яка тепер година?”

"Не чув? Давно другі півні піли”.

"О цій порі привели Христа перед варту й питалися: — Коли ти цар, то де твоє військо? — А Христос каже до них: "Коли б я хотів, то злетілось би війська, як листя у лісі, але я хочу умерти за вас”.

"А знаєте, чому осика дрижить?”

"Кажи!”

"Як прийшли у ліс посіпаки, щоб дерево на хрест зрубати, то дуб, ялиця і явір мовчки стояли, мов мертві з болю, а осика дрижала і просила, щоб її не рубали, бо боїться кари. Так вона і дрижить з того часу”.

"Між людьми теж тепер одні задубіли, а другі мов трепета тремтять. А я вже нічого не боюся, хоч мене на муки беріть. Я тепер сам, як палець, нікого мені вже не вб’ють, не знасилують, не зневажать і гіршого, як бачив, не побачу. Та я ще хочу бачити, як прийде покаяння. А воно прийде, о, прийде! Тілько кривди рукою не затулиш.

І Христа мордували, та він воскрес, а ми ж що, не християни?”

"А про писанки чули?”

"Чули, не чули — кажи!”

"Як вели Христа на Голгофу, то хлоп якийсь ніс в кошелику  покладки на продаж. А як побачив, що Христос під тільким тягарем опадає, то кошелик поклав на землю, взяв хрест і поніс; звичайно, хлоп до тягару привик. Вертає, дивиться, а покладки розмальовані один від другого краще, і в різні краски, і в різні узори”.

" Нам би тепер писанки лише на червоно малювати і чорні хрести і білу тернину на них писати”.

"А мені покійний батько казав, що як почалася війна, то Христос відірвався від хреста і впав на землю, в траву, долілиць. А як люди хотіли його знов почіпити і цвяхами стали руки й ноги прибивати, то з цвяхів капала кров”.

"Тепер весь світ у крові, з кожного серця капає кров”.

"Гей! Гей!”

Говорять, а ватра дотліває. Сирий туман окутує церкву, і липи, дзвіницю, і парубків, що потомлені кругом вогнища лежать. Лиш хрести на гробах бовваніють. Ніби духи предків повилізали з могил і слухають розмови... Багато їх, багато...

***

А як в неділю вперше заграють великодні дзвони, і священик тричі зніме хрест угору і тричі возвістить: "Христос воскрес! — то чую, як з грудей мільйонів вихопиться один великий стогін, один червоний крик, один невгаваючий зойк:

"І нам належиться життя!”

Христе, ти муки прийняв за нас грішних і на дереві сорому повис, а на третій день на славі піднявся, а наші батьки, мужі і брати намарне мали б страдати і конати?

Невже ж намарне лилася людська кров і душі, як осіннє листя летіли, а край цілий стогнав, як велика Голгофа?

Ні, ні -і, ні!

Як щезає дим — най щезнуть, і як тає віск від лиця огня, — так най пропадуть во віки і во віки вороги воскресення народу!

Богдан Лепкий
наступна >>>






Форма входу

МЕНЮ

Пошук

Ми в контакте

Наше опитування

Що ви найчастіше шукаєте в інтернеті?
Всего ответов: 773
Чи подобається вам цей сайт?
Всего ответов: 655

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0