Християнський сайт "Терноцвіт"



Untitled

Св. Альфонс Марія де Лігуорі. Як любити Ісуса Христа



Вершиною нашої святості і досконалості є любов до Ісуса Христа, нашого Бога, нашого найвищого Добра і Спасителя. А хто любить Мене, – сказав Ісус, – того полюбить мій Отець предвічний: „Отець бо й сам любить вас, бо ви мене полюбили " (Ів. 16, 27) (У перекладі використано цитати Святого Письма: Святе Письмо Старого і Нового Завіту, Рим 1991).

„Деякі, – твердить св. Франциск Салезій, – досконалістю вважають строгість життя, інші – молитву або часте прийняття Святих Тайн, ще інші – милостиню; але всі вони помиляються: досконалість полягає у любові до Бога всім серцем". А св. апостол Павло пише: „А над усе будьте в любові, що є зв'язок досконалості" (Кол. З, 14). Любов єднає і зберігає всі чесноти, вдосконалюючи людину. Тому св. Августин сказав: "Люби і роби, що хочеш " (Коли св. Альфонс пише про св. Августина, має на увазі св. Августина, єпископа Іппони; св. Тома це св. Тома Аквінський, св. Тереза це св. Тереза з Авіля, а св. Бернард це св. Бернард з Клерво ), бо люблячу Бога людину сама любов повчає, що робити, щоб не образити Бога і робити тільки те, що Йому миле...

Скачати книгу: alt Як любити Ісуса Христа(958.25 KB)



ЧИТАТИ ОНЛАЙН




ЗМІСТ

РОЗДІЛ І

1. Бог полюбив нас споконвіку.

2. Божі дари як знаки Його любові.

3. Страсті і смерть Христа – найвищий акт любові.

4. Христос більше любив, ніж терпів.

5. Способи, що ведуть до досконалої любові Христа.

РОЗДІЛ 2

1. Любов Ісуса в Євхаристії.

2. Ісус гаряче бажає з'єднатися з нами у Євхаристії.

3. Коли і як ми повинні приймати Євхаристію.

4. Плоди Євхаристії.

РОЗДІЛ 3

1. Довіра, покладена у Христі.

2. Великі заслуги Ісуса Христа.

3. Якою великою є моя гідність, якщо Бог помер за мене!

РОЗДІЛ 4

1. Бог нас любить, щоб ми любили Його.

2. Євхаристія і хрест – спомин Його Пасхи.

3. Божа любов – найцінніший скарб.

4. Ознаки правдивої любові і гімн св. Павла.

РОЗДІЛ 5

1. Щоб любити Ісуса Христа, потрібно вміти терпіти.

2. Дар терпіння заради Христа.

3. Хто терпить заради Христа, той зазнає спокою.

4. Значення нашого терпіння заради Христа.

РОЗДІЛ 6

1. Хто любить Ісуса Христа, практикує чесноту лагідності.

2. Лагідність у картанні.

3. Лагідність до всіх – завжди і всюди.

РОЗДІЛ 7

1. Хто любить Ісуса, не заздрить "великим" світу цього, але – тільки тим, які дуже

люблять Ісуса Христа.

РОЗДІЛ 8

1. Остиглість.

2. Засоби в боротьбі з остиглістю.

2.1. Бажання бути досконалим.

2.2. Постанова.

2.3. Молитва роздумів.

2.4. Євхаристія.

2.5. Молитва.

РОЗДІЛ 9

1. Хто любить Ісуса Христа – не гордиться своїми достоїнствами, а упокорюється і

тішиться, коли інші його упокорюють.

РОЗДІЛ 10

1. Бог гордим противиться.

2. Якнайсильніша любов до Бога – єдина наша амбіція.

РОЗДІЛ 11

1. Дистанція до створених речей.

2. Все залишити, щоб здобути Того, який є Всім.

3. Прив'язаність до рідних і особисте покликання.

4. Святість священика.

5. Роль священика у спільноті.

6. Дистанція до пошани світом.

7. Згода з Божою волею.

8. Досконала єдність з Богом.

РОЗДІЛ 12

1. Лагідність.

2. Лагідність і зауваження.

РОЗДІЛ 13

1. Згода з Божою волею.

2. Послух.

РОЗДІЛ 14

1. Терпеливість у зношенні страждання і фізичних хвороб.

2. Терпеливість у зношені убожества.

3. Терпеливість у зношенні погорди від людей.

РОЗДІЛ 15

1. Вірити розумом і волею.

2. Грішне життя і брак віри.

РОЗДІЛ 16

1. Бог наповнює ласкою того, кого любить.

2. Надія на небо.

3. Надія і любов.

4. Видіння, яке ощасливлює.

РОЗДІЛ 17

1. Спокуси.

2. Способи подолання спокус.

3. Внутрішні страждання і духовна посуха.

 

РОЗДІЛ І

Ісус заслуговує на те, щоб ми любили Його у відповідь на любов, яку виявив нам своїми страстями і смертю.

1. Бог полюбив нас споконвіку

Вершиною нашої святості і досконалості є любов до Ісуса Христа, нашого Бога, нашого найвищого Добра і Спасителя. А хто любить Мене, – сказав Ісус, – того полюбить мій Отець предвічний: „Отець бо й сам любить вас, бо ви мене полюбили " (Ів. 16, 27) (У даному перекладі використано цитати Святого Письма: Святе Письмо Старого і Нового Завіту, Рим 1991).

„Деякі, – твердить св. Франциск Салезій, – досконалістю вважають строгість життя, інші – молитву або часте прийняття Святих Тайн, ще інші – милостиню; але всі вони помиляються: досконалість полягає у любові до Бога всім серцем". А св. апостол Павло пише: „А над усе будьте в любові, що є зв'язок досконалості" (Кол. З, 14). Любов єднає і зберігає всі чесноти, вдосконалюючи людину. Тому св. Августин сказав: "Люби і роби, що хочеш "(Коли св. Альфонс пише про св. Августина, має на увазі св. Августина, єпископа Іппони; св. Тома це св. Тома Аквінський, св. Тереза це св. Тереза з Авіля, а св. Бернард це св. Бернард з Клерво ), бо люблячу Бога людину сама любов повчає, що робити, щоб не образити Бога і робити тільки те, що Йому миле.

Чи ж Бог не заслуговує на всю нашу любов? Бо Він полюбив нас споконвіку. „Я полюбив тебе відвічною любов'ю, тим і зберіг для тебе мою ласку" (Єр. 31, 3). „Людино, – неначе промовляє до нас Господь, – зверни увагу, що це Я перший полюбив тебе. Ще не було тебе на світі, навіть – світ ще не існував, а Я вже любив тебе. І відколи, якщо так можна сказати, Я є Богом, відколи полюбив Самого Себе, полюбив також тебе". Св. мучениця Агнеса мала рацію, коли на пропозицію одружитися з боку одного юнака відповіла: „Інший наречений випередив тебе в любові до мене. Бог мій перший полюбив мене, Він полюбив мене споконвіку. Тому не можу нікого іншого любити, окрім Нього".

2. Божі дари як знаки Його любові

Людина дозволяє іншим здобути себе дарами... Бог використав це, щоб придбати нас для себе: „Я притягав їх людяними мотузками, – поворозами(Поворози – узи, тісний, нерозривний зв'язок) любови " (Ос. 11,4). Які ж це дари, які Бог дав людині? Найперше, створив нас на свій образ і подобу, обдаровуючи дарами пам'яті, розуму і волі, потім зробив для нас небо і землю, зорі, планети, моря, ріки, джерела, гори, долини, цінні метали і різні роди звірів. Все це зробив для того, щоб служило людині і щоб людина полюбила Його з вдячності за ці дари. „Мій Господи, – вигукує св. Августин, – небо і земля говорять мені про Тебе! Все заохочує мене, щоб я любив Тебе, бо все це зробив Ти з любові до мене". Опат Ранке, засновник трапістів, коли споглядав зі своєї келії вершини гір, струмки джерел, політ птахів, квітування рослин, зорі на небі, тоді відчував, як кожне з цих творінь розпалює у ньому любов до Бога, який створив це все з любові до нього. Так само св. Марія Магдалина Паційська, тримаючи у руці гарну квітку, відчувала, як вона розпалює в її серці любов до Бога, і при цьому говорила: „Бог від вічності запланував створення цієї квітки з любові до мене". Ця квітка ставала для неї неначе стрілою любові, що солодко ранила її і ще більше єднала з Богом. Св. Тереза натомість, подивляючи красу природи, пригадувала свою невдячність Творцеві, який усе це створив для того, щоб вона любила Його.

Розповідь про одного побожного пустельника теж говорить нам про знаки Божої любові. Коли той пустельник проходив селами і полями, то всі трави і квіти, що зустрічалися на шляху, картали його за невдячність Богові. Тоді він бив їх палицею і кричав: „Замовкніть вже, замовкніть, називаєте мене невдячним, кажете, що Бог створив вас з любові до мене, а я Його не люблю!... Добре, вже зрозумів вас, прошу замовкніть, не докоряйте мені більше!".

Та Бог не лише подарував нам усю красу природи. Він схотів, щоб ми полюбили Його, тому пожертвував нам Себе Самого. „Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув, а жив життям вічним" (Ів. З, 16). Коли через гріх ми померли і втратили Божу ласку, наш предвічний Отець з великої своєї любові, – як пише апостол Павло, – послав Свого Улюбленого Сина, щоб надолужив за наші гріхи і повернув нас до життя, яке у нас відібрав гріх: „ Та Бог, багатий милосердям, з–за великої своєї любови, якою полюбив нас, мертвих нашими гріхами, оживив нас разом з Христом" (Еф. 2, 4 –5). Жертвував нам свого Сина, бо, бажаючи нам простити, не зважав на Нього, а разом з Ним обдарував нас всяким добром: своєю ласкою, своєю любов'ю і навіть небом, бо всі ці дари є, звичайно, менші від дару Сина. „Він власного Сина свого не пощадив, а видав його за всіх нас, – як же разом із ним не подарує нам усього? " (Рм. 8, 32).

3. Страсті і смерть Христа – найвищий акт любові

Син Божий з любові до нас увесь жертвувався нам: „Ходіть у любові, за прикладом Христа, що полюбив вас і видав себе за вас" (Еф. 5, 2). Щоб викупити нас від вічної смерті і щоб віднайти нам Божу ласку і втрачений рай, „Слово стало тілом" (Ів. 1, 14). Господь світу позбавив Себе всього: „прийнявши вигляд слуги, ставши подібним до людини" (Флп. 2, 7).

Та найбільше гідне подиву і незбагненне те, що Господь міг спасти нас без смерті та болю, проте вибрав для себе життя, сповнене страждання і зневаги, жорстоку і ганебну смерть – смерть хресну, на шибениці, що призначена для злочинців: „він понизив себе, ставши слухняним аж до смерти, смерти ж – хресної" (Флп. 2, 8). Бог вибрав саме смерть на хресті, щоб засвідчити нам свою любов: „Полюбив вас і видав себе за вас" (Еф. 5, 2).

Тому великий апостол Христової любові, св. Павло, пише: „Бо любов Христа спонукує в нас цю думку: Коли один умер за всіх, то всі вмерли" (2 Кор. 5, 14). Апостол підкреслює не стільки страждання Ісуса Христа, скільки любов, яку нам об'явив у терпінні за нас, а це зобов'язує і змушує любити Його.

Послухаймо, як св. Франциск Салезій пояснює цей уривок з листів св. Павла: „Чи ж усвідомлюємо, що Ісус, правдивий Бог, полюбив нас настільки сильно, що прийняв за нас смерть і то смерть хресну? Хіба це не породжує у нашому серці відчуття, що під дивним тиском видобувається любов із наших сердець – любов тим сильнішу, чим більше гідна любові?" І ще додає: „Ах, чому ж не йдемо за Ісусом розп'ятим, щоб померти на хресті разом з Тим, який саме так захотів померти з любові до нас? Ми повинні кликати: „Знайду Його і ніколи не покину, помру разом з Ним і згорю у полум'ї Його любові. Тоді той самий вогонь поглине як Бога–Творця, так і Його нужденне створіння. Мій Ісус віддається мені увесь, і я увесь жертвую себе Йому. Буду жити і вмирати на його грудях: ані смерть, ані життя не відлучать мене від Нього. Відвічна любове, моя душа шукає Тебе і вибирає Тебе навіки. Прийди, Духу Святий, і запали наші серця Твоєю любов'ю! Любити або померти! Померти для кожної іншої любові, щоб жити тільки для любові Ісуса! Спасителю наших душ, вчини, щоб ми співали протягом віків: „Нехай живе Ісус! Нехай живе Ісус, бо Його люблю!".

Любов Ісуса Христа до людей була така велика, що з тугою очікував Він години своєї смерті, щоб у ній міг виявити людям свою любов: „Хрещення маю я прийняти й як мені важко, докіль воно не здійсниться" (Лк. 12, 50). Тому св. Іван так описує ніч, під час якої почалися Страсті Ісуса: „Ісус, знаючи, що вибила його година переходу з цього світу до Отця, полюбивши своїх, що були в світі, полюбив їх до кінця" (Ів. 13, 1). Відкупитель назвав цю годину своєю годиною, бо момент смерті був для Нього часом бажаним. Вмираючи на хресті, знесилений повністю стражданням, хотів залишити людям доказ своєї любові.

Що могло спонукати Бога до смерті на шибениці, між двома розбійниками, у великому приниженні Божої Величі. „Тільки любов, яка не дбає про власну гідність!" – повідає св. Бернард. Так, коли хтось закоханий, і хоче виявити свою любов, не стільки дбає про власну гідність, як про вигоду улюбленої. Слушно кликав св. Франциск з Паулі, коли дивився на Розп'ятого: „О любове, о любове, о любове!" Також усі ми, вдивляючись в Ісуса на хресті, повинні вигукнути, розпалені любов'ю: „О любове, о любове, о любове!"

Коли б віра нас в цьому не запевнювала, хто ж зміг би будь–коли повірити, що Бог всемогутній, найщасливіший, Господь усього, виявив людині таку любов, яка привела Його – якщо так можна сказати – аж до втрати розуму? „Ми побачили саму мудрість, тобто Предвічне Слово, „збожеволілим" з надмірної любові до людей!" Саме так говорив Лаврентій Юстиніан. Так само вигукнула св. Марія Магдалина Паційська, коли одного дня, перебуваючи в духовному піднесенні, взяла в руки дерев'яне зображення Розп'ятого: „Так, мій Ісусе, Ти божевільний з любові. Говорю це і завжди буду повторювати: „Ти, Мій Ісусе, божевільний з любові". Це не є, – як твердить св. Діонісій Ареопагіт, – божевілля, а природній наслідок Божої любові, яка каже тому, хто любить піднятися над самим собою, щоб жертвувати себе повністю тому, кого любить.

Ах, коли б люди, дивлячись на Розп'ятого, захотіли роздумувати над любов'ю, яку плекав Він до кожного з нас! Св. Франциск Салезій говорив: „Якою любов'ю запалали б ми, коли б ми побачили її полум'я в лоні Відкупителя?! Що ж це за щастя – могти горіти тим самим вогнем, котрим горить наш Бог! Що ж це за радість – бути з'єднаним з Богом ланцюгом любові!" Св. Бонавентура говорив про рани Христа, що вони ранять найтвердіші серця і розпалюють душі найбільш байдужі. Скільки ж любовних стріл виходить з тих ран, які цілять у найтвердіші серця! Яке ж полум'я добувається з палаючого Серця Ісуса Христа, розпалюючи найхолодніших! Скільки з пробитого боку добувається ланцюгів, що зв'язують душі незламні та бунтівні!

Форма входу

МЕНЮ

Пошук

Ми в контакте

Наше опитування

Що ви найчастіше шукаєте в інтернеті?
Всего ответов: 793
Чи подобається вам цей сайт?
Всего ответов: 671

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0