Запрошення

     Є багато людей таких, які приймають з радістю Добру Новину, але по короткому часі попадають в потік життєвих турбот, думають тільки про свої поля, воли, багатства, родини. Як результат – не мають часу зайнятися серйозно тим, що прийняли, в що повірили. Вважають себе християнами, але в дійсності ними не є. Навіть не мають часу, щоби призадуматись над тим, як сильно відрізняється їхній спосіб життя від того, чого вчить Христос.
Господь посилає своїх слуг, щоби тебе запросити. Одне запрошення дійшло до тебе. Що це було? Слово, книжка, жест, добра рада, вчинок, приклад… Господь стукає до твоїх дверей день і ніч. Висилає запрошення до тебе, де б ти не був чи не була: в дорозі, інституті, при праці, коли перебуваєш на самоті… Чому ще сидиш? На що чекаєш? Чому не хочеш підкріпитися поживою? Чому терпиш спрагу, коли джерело є перед тобою…?
Христос неустанно запрошує нас до свого столу. Як погано чується Господь, коли запрошує до столу і кладе перед гостями самого себе під видом хліба і вина, а вони не приходять, а що більше дають зрозуміти, що їх це взагалі не цікавить. Коли б ми були на його місці, то поступили би зовсім по іншому. Ми би заставляли силоміць привести кожного, хто відмовляється, а нагороджували би того, хто сам зі своєї волі прийшов. Люди зі страху перед карою і ті, хто прагне нагороди, тиснулися б до Господнього столу так, що не було би для всіх місця. Всі церкви, а навіть небо були би заповнені.
Бог, однак, створив нас вільними, тому нікого не змушує. Він тільки кличе, запрошує. Хоче мати тут на землі і у вічності довкола свого столу гостей, а не в’язнів. Тому спокійно залишає тих, хто погордив його запрошенням на їхньому полі, в їх автомобілі, біля своєї дружини. І посилає свого слугу до інших. А слуга терпеливо ходить і повторює ті самі слова, щоби світлиця все-таки наповнилася гістьми.