13 СТАЦІЯ
ТІЛО ІСУСА ЗНІМАЮТЬ З ХРЕСТА
ТІЛО ІСУСА ЗНІМАЮТЬ З ХРЕСТА
Ридало небо посивіле..
«Вмирати страшно молодим», —
Здіймаючи Христове тіло,
До себе мовив Никодим.
А мати, вбита смертю сина,
Вже сил не мала. Лиш любов
Зосталась в ній.
Гірка часина
На цій горі звела їх знов.
Вертались згадки, мов з вигнання:
Як сина в ясельце кладе,
Найперші кроки, мить прощання,
Незнанне — де ж ти, сину, де?..
А нині — тіло ніби з воску,
Кроваві струпи, холод рук.
Скажіть-бо, хто з нас має доступ
У море материнських мук!
Та навіть тут любов і віру
Вона не стратила,
А ми...
Все скиглим, стогнемо,
Офіру
Шукаєм інде.
А візьми
Не плач, а вір,
І дій до скону.
Всі воєдино, як ріка.
Із себе не твори ікону,
Бо істина — завжди гірка.
А щоб синів не розпинали,
І мову, й церкву, і звичай —
Зведімо душу із розвалин
І я, і ти, і весь наш край.
14 стація >>>
«Вмирати страшно молодим», —
Здіймаючи Христове тіло,
До себе мовив Никодим.
А мати, вбита смертю сина,
Вже сил не мала. Лиш любов
Зосталась в ній.
Гірка часина
На цій горі звела їх знов.
Вертались згадки, мов з вигнання:
Як сина в ясельце кладе,
Найперші кроки, мить прощання,
Незнанне — де ж ти, сину, де?..
А нині — тіло ніби з воску,
Кроваві струпи, холод рук.
Скажіть-бо, хто з нас має доступ
У море материнських мук!
Та навіть тут любов і віру
Вона не стратила,
А ми...
Все скиглим, стогнемо,
Офіру
Шукаєм інде.
А візьми
Не плач, а вір,
І дій до скону.
Всі воєдино, як ріка.
Із себе не твори ікону,
Бо істина — завжди гірка.
А щоб синів не розпинали,
І мову, й церкву, і звичай —
Зведімо душу із розвалин
І я, і ти, і весь наш край.
14 стація >>>
