13 СТАЦІЯ
ТІЛО ІСУСА ЗНІМАЮТЬ З ХРЕСТА Ридало небо посивіле.. «Вмирати страшно молодим», — Здіймаючи Христове тіло, До себе мовив Никодим. А мати, вбита смертю сина, Вже сил не мала. Лиш любов Зосталась в ній. Гірка часина На цій горі звела їх знов. Вертались згадки, мов з вигнання: Як сина в ясельце кладе, Найперші кроки, мить прощання, Незнанне — де ж ти, сину, де?.. А нині — тіло ніби з воску, Кроваві струпи, холод рук. Скажіть-бо, хто з нас має доступ У море материнських мук! Та навіть тут любов і віру Вона не стратила, А ми... Все скиглим, стогнемо, Офіру Шукаєм інде. А візьми Не плач, а вір, І дій до скону. Всі воєдино, як ріка. Із себе не твори ікону, Бо істина — завжди гірка. А щоб синів не розпинали, І мову, й церкву, і звичай — Зведімо душу із розвалин І я, і ти, і весь наш край. 14 стація >>> |
Форма входуМЕНЮПошукМи в контактеНаше опитуванняСтатистикаОнлайн всього: 1 Гостей: 1 Користувачів: 0
|