6 СТАЦІЯ ВЕРОНІКА ХУСТИНОЮ ВТИРАЄ ІСУСОВІ ЗАКРОВАВЛЕНЕ ЛИЦЕ Кровавий піт покрив хустину, Яку подала Вероніка Ісусові. Зрекла: «Прости нам», І образ Бога-чоловіка На білім полотні відбився, Як в хреснім дзеркалі світлина. На хвильку вдячно зупинився, Знов хрест людських гріхів на спину Поклав собі І рушив далі. Відбиток пам’яті про страсті Вона тримала. Знак печалі Упав на хмари попелясті. Відбиток згадок воскресає: Свята Софія дзвоном лине, Народ живе, бо в нім душа є — Універсали України І злуки День. Та нехрист прагне В крові втопить стрільців без жалю. Як багряницю прапор тягне, Спаливши небеса печаллю. А ми... Святі світлини часу Кидаєм мотлохом у скрині, А родичів іконостаси Оберігаєм як святині?!. Минають люди... Лиш відбитки Лежать в альбомах без опіки, Помежи грішних щось не видко, Де ж нині славні Вероніки?.. 7 стація >>> |
Форма входуМЕНЮПошукМи в контактеНаше опитуванняСтатистикаОнлайн всього: 1 Гостей: 1 Користувачів: 0
|