6 СТАЦІЯ
ВЕРОНІКА ХУСТИНОЮ ВТИРАЄ ІСУСОВІ ЗАКРОВАВЛЕНЕ ЛИЦЕ
ВЕРОНІКА ХУСТИНОЮ ВТИРАЄ ІСУСОВІ ЗАКРОВАВЛЕНЕ ЛИЦЕ
Кровавий піт покрив хустину,
Яку подала Вероніка
Ісусові.
Зрекла: «Прости нам»,
І образ Бога-чоловіка
На білім полотні відбився,
Як в хреснім дзеркалі світлина.
На хвильку вдячно зупинився,
Знов хрест людських гріхів на спину
Поклав собі
І рушив далі.
Відбиток пам’яті про страсті
Вона тримала.
Знак печалі
Упав на хмари попелясті.
Відбиток згадок воскресає:
Свята Софія дзвоном лине,
Народ живе, бо в нім душа є —
Універсали України
І злуки День.
Та нехрист прагне
В крові втопить стрільців без жалю.
Як багряницю прапор тягне,
Спаливши небеса печаллю.
А ми... Святі світлини часу
Кидаєм мотлохом у скрині,
А родичів іконостаси
Оберігаєм як святині?!.
Минають люди...
Лиш відбитки
Лежать в альбомах без опіки,
Помежи грішних щось не видко,
Де ж нині славні Вероніки?..
7 стація >>>
