ЛИПОВА ПАСКА
(Казка)
Жили-були на світі два брати. Один багач, другий бідняк. Багач мав багато землі, лісів, худоби і всілякого добра, що навіть цісар йому заздрив. А бідний мав хатку з одним вікном. У цій хатин бідно жила немаленька родина, а їсти було нічого.
Під Великдень багачева жінка напекла багато пасок, а в біднії хатині не знайшлося муки навіть на одну маленьку. Жінка сумує і плаче:
— Люди завтра паски понесуть святити, а ми що?
— Не журися, — відповів бідний чоловік.
Бідняк взяв сокиру за пояс і подався до лісу. Ходив тим лісом, поки не зрізав липу. Відрізав від неї малий ковбанчик і обтесав його так, що на подобу паски стала.
Прийшов з тією паскою додому. Став перед порогом і каже:
— Жінко, а ну розпалюй у печі вогонь, паску будемо пекти.
Жінка помастила ще її яйцем і вложила в піч, щоб присмалилася
трохи. Паска така вийшла гарна, рум’яна, висока, що жінка від утіхи аж заплакала і накрила її найфайнішим рушником.
Взяв бідак на другий день (на Великдень) і поніс її святити. Біля церкви людей було море. Багач побачив брата серед них. Вподобав собі багач братову паску і позавидував, бо його паски порозтріскувались в печі.
— Поміняймося з тобою пасками, — каже до брата багач. — Я тобі за твою гладеньку дам дві своїх. Тобі однаково, а у мене гості будуть дивитись, не годиться...
Бідний брат цього тільки й чекав. Помінялись.
Багач запросив гостей до себе додому. Гості спочатку роздивлялися його хороми, а потім сіли за стіл. А на столі красується така гарна паска. Усі дивуються, як така паска вдалася. І гарна, і рум’яна, і висока! А далі взялися краяти її. Та ба! Ніякий ніж не заліз в неї. Мусив багач аж сокирою розрубувати, і тоді виявилося все.
Стидно було багачеві признатися, що так помилився. Він і каже:
— Ну і видите, люди добрі, які чудеса на світі діються? З паски в одній хвилині зробилось дерево, мабуть, її хтось урік.
Під Великдень багачева жінка напекла багато пасок, а в біднії хатині не знайшлося муки навіть на одну маленьку. Жінка сумує і плаче:
— Люди завтра паски понесуть святити, а ми що?
— Не журися, — відповів бідний чоловік.
Бідняк взяв сокиру за пояс і подався до лісу. Ходив тим лісом, поки не зрізав липу. Відрізав від неї малий ковбанчик і обтесав його так, що на подобу паски стала.
Прийшов з тією паскою додому. Став перед порогом і каже:
— Жінко, а ну розпалюй у печі вогонь, паску будемо пекти.
Жінка помастила ще її яйцем і вложила в піч, щоб присмалилася
трохи. Паска така вийшла гарна, рум’яна, висока, що жінка від утіхи аж заплакала і накрила її найфайнішим рушником.
Взяв бідак на другий день (на Великдень) і поніс її святити. Біля церкви людей було море. Багач побачив брата серед них. Вподобав собі багач братову паску і позавидував, бо його паски порозтріскувались в печі.
— Поміняймося з тобою пасками, — каже до брата багач. — Я тобі за твою гладеньку дам дві своїх. Тобі однаково, а у мене гості будуть дивитись, не годиться...
Бідний брат цього тільки й чекав. Помінялись.
Багач запросив гостей до себе додому. Гості спочатку роздивлялися його хороми, а потім сіли за стіл. А на столі красується така гарна паска. Усі дивуються, як така паска вдалася. І гарна, і рум’яна, і висока! А далі взялися краяти її. Та ба! Ніякий ніж не заліз в неї. Мусив багач аж сокирою розрубувати, і тоді виявилося все.
Стидно було багачеві признатися, що так помилився. Він і каже:
— Ну і видите, люди добрі, які чудеса на світі діються? З паски в одній хвилині зробилось дерево, мабуть, її хтось урік.