Жили колись
старий чоловік і старий осел. Одного дня осел упав до криниці, уже
висохлої, проте глибокої. Бідна тварина кричала цілий день і чоловік
замислювався, як витягнути її з криниці. Та врешті подумав, що осел дуже
старий і слабий, а сам він давно збирався засипати висохлу криницю. Отож
вирішив поховати тварину. Попросив сусідів, аби всі взяли лопати і
закидали криницю землею. Осел знову став кричати з цілої сили. За якийсь час, на здивування усіх присутніх, з криниці уже не чути було жодного звуку. Господар
осла зазирнув до криниці, гадаючи, що тварина вже мертва, та побачив
неймовірну картину: щоразу, коли кидали чергову порцію землі, осел
утоптував її копитами. Господар разом зі сусідами далі всипали землю, а
осел топтав її, творячи щораз вищу гірку. Врешті йому вдалося вискочити з
колодязя.
Мавпа скинула кокосовий горіх на мудреця. Чоловік підняв горіх, випив з нього молоко, зів м'якуш, а з лушпини зробив собі горня.
Життя
не перестає кидати нам лопатами землю чи кокосові горіхи, але ми можемо
вибратися з колодязя, якщо разом зреагуємо у належний спосіб. Кожна
проблема дає нам змогу зробити один крок уперед, кожна проблема має
якийсь розв'язок - якщо не вважатимемо себе переможеними...